Архітектура Нового часу

Зодчі споконвіку займалися пошуком нових архітектурних форм. Кожному історичному періоду були властиві різні архітектурні стилі, але лише в епоху Просвітництва виникла потреба їх класифікувати. Була виділена стародавня, антична (грецька та римська), середньовічна (візантійська, романська та готична) архітектура, а також архітектура Нового часу, яка подарувала світові стилі ренесанс, бароко та рококо, класицизм та ампір, еклектику та модерн.

Саме цей період став найяскравішим, а стилі, які відносяться до Нового часу, ніколи не вийдуть із моди. Пізніше до хронологічної класифікації було додано архітектуру Новітнього часу, що охоплює конструктивізм, арт-деко, модернізм, хай-тек, постмодернізм, а також різні сучасні стилі.

Звичайно, така система класифікації була абстрактною, оскільки чисті стилі в архітектурі практично не трапляються. Кожен новий стиль несе в собі щось від попереднього та наступного стилю, а напрям, що вийшов із моди, не зникає безвісти.

Період Нового часу розпочався у 15 столітті з епохи Відродження чи Ренесансу. На той час культурним центром стала Європа, яка привнесла у світове мистецтво світський тон. Тоді ж зародилася архітектура Нового часу, де не було готичної спрямованості до неба. Замість складних, несиметричних форм середньовічних споруд зодчі стали використовувати рівновагу та симетрію.

Черпаючи натхнення у зразках античної архітектури, вони використовували впорядковане розташування колон та інших елементів.

Цей період, як і архітектура Новітнього часу, характеризувався появою нових матеріалів та технологій. Тривалість епохи Відродження у різних країнах була різною. Але історично криза Ренесансу розпочалася ще на початку 16 століття. Тоді ж в Італії зародився стиль бароко, для якого характерний просторовий розмах, використання складних криволінійних форм і скульптур.

Його продовженням став стиль рококо, який не приніс до архітектури нічого нового, а використав прийоми бароко для досягнення максимального декоративного ефекту.

У 17 столітті Європа «переситилася» химерними архітектурними формами бароко та рококо. Зодчі знову звернулися до античної простоти, суворості та стриманості. Настала епоха класицизму. Пізніше, як у Франції правив імператор Наполеон, в архітектурі використовувався стиль високого чи пізнього класицизму, названий ампір. А на початку 19 століття архітектура Нового часу набула еклектичних рис.

Еклектиці властиво використання різних архітектурних стилів, але форми будов стали прив’язуватися до їх функцій.

Нарешті, наприкінці 19 століття нової архітектурі став використовуватися стиль модерн. Зодчі в черговий раз відмовилися від прямих кутів та ліній, використовуючи плавні, природні контури. У той же час відбувся сплеск інтересу до нових технологій, завдяки яким на початку 20 століття зародилася архітектура Новітнього часу, що розвивається досі.

Саме Новий час дав потужний поштовх для розвитку сучасних архітектурних стилів та залишив яскравий слід в історії світової архітектури.